Державна фіскальна служба України у Листі від 24.03.2016 року № 3053/Л/99-99-17-02-03-14 відповіла на запитання щодо застосування Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень та декларування доходів

Відповідно до ст. 3 Податкового Кодексу України положення чинних міжнародних договорів України, якими регулюються питання оподаткування, превалюють над положеннями чинного податкового законодавства.

Відповідно до рекомендацій щодо застосування конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, викладених у листі Державної податкової служби України від 27.12.2012 року № 12744/0/71-12/12-1017, пункт 2 статті 4 "резиденція" міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування розглядає питання подвійної резиденції для фізичних осіб і встановлює правила визначення держави, у якій до цієї особи буде застосовуватись податковий режим як до резидента цієї держави у рамках застосування положень договору. Отже, у випадку, якщо фізична особа одночасно вважається резидентом обох Договірних Держав, її статус відповідно до положень Конвенції визначається у такій послідовності:

a) вона (особа) вважається резидентом договірної держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох державах, вона вважається резидентом тієї держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) у разі, коли держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла у жодній з держав, вона вважається резидентом тільки тієї держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї держави, громадянином якої вона є;

d) якщо вона є громадянином обох держав, або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи договірних держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Таким чином, там, де виникає конфлікт між законодавствами двох держав, вважається, що резиденція - це місце, де фізична особа має житло і що це житло повинно бути постійним. Якщо фізична особа має постійне житло в обох договірних державах, тоді перевага надається державі, з якою особисті і економічні зв'язки цієї особи міцніші. Під такими зв'язками розуміється центр її життєвих інтересів. У разі якщо резиденція не може бути визначена за цим правилом, надаються додаткові критерії: звичайне місце проживання і громадянство.

Якщо фізична особа має постійне житло в обох договірних державах, необхідно розглянути факти для того, щоб бути впевненим, з якою із двох держав її особисті і економічні зв'язки міцніші. Розглядаються сімейні і соціальні зв'язки особи, її заняття, політична, культурна або інша діяльність, місце бізнесу, місце, з якого вона керує своєю власністю тощо. Якщо особа, що має житло в одній державі, влаштовує інше житло у другій державі, зберігаючи перше, той факт, що вона зберігає перше у середовищі, де вона постійно проживала, працювала, де знаходиться її сім'я і власність, може разом з іншими елементами продемонструвати, що вона зберігає центр життєвих інтересів у першій державі.

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 15 Угоди платня, заробітна плата та інші подібні винагороди, одержувані резидентом Договірної Держави у зв'язку з роботою за наймом, оподатковуються тільки в цій Державі, якщо тільки робота за наймом не здійснюється в другій Договірній Державі. Якщо робота за наймом здійснюється таким чином, одержані у зв'язку з цим винагороди можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Таким чином, винагорода, одержана резидентом Договірної Держави як найманим працівником, може оподатковуватися у Державі, резидентом якої він є. Така винагорода може також оподатковуватися другою Договірною Державою за умови, що така винагорода отримана у зв'язку з роботою за наймом, що здійснюється в цій другій Договірній Державі.

При цьому слово "може" не означає, що платник податків має право вибору країни, в якій він буде сплачувати податок. Ці слова підкреслюють право держави оподатковувати зазначений дохід відповідно до свого податкового законодавства.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Кодексу об'єктом оподаткування фізичної особи - резидента України є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію (пп. 170.11.1 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

Слід зазначити, що пунктом 13.5 статті 13 Кодексу встановлено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

У разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

У разі відсутності у платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 Кодексу, такий платник зобов'язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену Кодексом та іншими законами (пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

Разом з тим згідно із пп. 170.11.4 п. 170.11 ст. 170 Кодексу сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку на доходи фізичних осіб, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України.

Отже, громадянин України, який зберігає центр життєвих інтересів в Україні, у розумінні Кодексу є резидентом України. Якщо таким платником податків протягом звітного податкового року одержано іноземний дохід, то сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію. Разом з тим такий платник податків має право зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, за умови наявності довідки відповідного державного органу про суму сплаченого податку та збору.