Вступив в дію Наказ Міністерства фінансів України від 28.12.2022 року № 467 «Про затвердження змін до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»

Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет нагадали щодо порядку дій роботодавця з виплати належних працівникові сум при звільненні.

І. Строки розрахунку при звільненні (стаття 116 КЗпП України)

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

ІІ. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України)

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Головне управління ДПС у м. Києві наголошує, що розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються виключно через рахунки в банках. 

Вищезазначена норма передбачена п. 16 розд. I Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5.

Розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) у готівковій формі заборонено, крім випадку, коли нерезидент – суб’єкт господарської діяльності згідно з умовами експортного договору резидента – суб’єкта господарської діяльності здійснює оплату фізичній особі-резиденту, яка перебуває у відрядженні за кордоном з метою виконання зобов’язань за експортним договором резидента – суб’єкта господарської діяльності, коштами в готівковій іноземній валюті експлуатаційних витрат, пов’язаних з обслуговуванням транспортного засобу, який належить резидентові – стороні договору (орендується, фрахтується ним) і використовується за кордоном з метою виконання зобов’язань останнього за цим договором, за умови оприбуткування невикористаного залишку ввезеної в Україну готівкової іноземної валюти до каси резидента – суб’єкта господарської діяльності згідно з абзацом третім п. 16 розд. I Положення.

Тобто, внесення нерезидентом готівкових коштів в іноземній валюті на рахунок резидента за експортовані товари (роботи, послуги) не передбачено Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції» із змінами та доповненнями та нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими відповідно до Закону № 2473.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду роз’яснив порядок звернення виконавця до суду щодо примусового звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти (Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11

На виконання виконавчих листів про стягнення боргу у значній сумі державний виконавець звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні подання. Судові рішення мотивовані тим, що в ЦПК України не передбачено можливості звернення державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення, залишив без розгляду подання державного виконавця, зробивши такі правові висновки.

КЦС ВС наголосив на обов’язковості виконання судових рішень (ст. 129-1 Конституції України), у тому числі з посиланням на практику Європейського суду з прав людини.

У цій справі перед зверненням до суду відділ примусового виконання звернувся до служби у справах дітей з листом про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна та отримав відповідь, що батьки дітей, зареєстрованих за вказаною адресою, не зверталися до служби з приводу вчинення будь-яких правочинів стосовно цього майна.

З огляду на вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна державний або приватний виконавець зобов’язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право на яке або право користування яким мають діти, отримати згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із цим законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

Законодавство передбачає, що за такою згодою до органу опіки та піклування можуть звертатися батьки дітей або їх законні представники, але вони не зацікавлені в примусовій реалізації майна. Водночас у законодавстві не передбачено механізму зобов’язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати відповідний дозвіл у примусовому порядку.

Згідно із частинами 1–3 ст. 435 ЦПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Підставою для цього є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Тому висновок судів, що виконавець не має такого права, є неправильним.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати крізь призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення в дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; який ступінь споріднення між дітьми та боржником та інші обставини.

Крім того, КЦС ВС зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець, який звернувся до суду з поданням, мав на це право, оскільки вчиняти виконавчі дії в межах відповідного виконавчого провадження може лише державний виконавець, визначений автоматизованою системою виконавчого провадження. Вказане право належить лише виконавцю, який уповноважений на вчинення виконавчих дій щодо виконавчого провадження, в межах якого необхідно реалізовувати нерухоме майно, в якому зареєстровані діти.

Тому подання державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.

Почала свою дію Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 164 «Про внесення змін до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 727»

Вступила в дію Постанова Правління Національного банку України від 01.03.2023 року № 12 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18» (щодо зняття деяких валютних обмежень)

Державна податкова служба Україна на своєму офіційному сайті зосередила увагу на обов’язковості  державної реєстрації суб’єктів господарювання для здійснення підприємницької діяльності (щодо соціальних мереж Facebook та Instagram, що є бізнес-платформами з потужними маркетинговими інструментами, якими користуються громадяни для дистанційного продажу товарів або надання послуг)

Почала свою дію Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2023 року № 157 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178» (щодо особливостей здійснення публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану)

Вступила в дію Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2023 року № 152 «Деякі питання забезпечення умов безбар'єрності, енергоефективності та вимог цивільного захисту»

Державна податкова служба Україна на своєму офіційному сайті нагадала, як неприбутковій організації отримати витяг з Реєстру неприбуткових установ та організацій